Бабуся
2019-2020

Рух до ….

Над цим проектом я почала працювати на початку 2019 року. 

Проект присвячений вивченню психічного розладу, відомого як деменція.

Деменція – це хвороба, яка практично не піддається лікуванню.

Вона – актуальна і болюча проблема людства, і кількість людей, які захворіли на цю хворобу, щороку лише зростає. 

Цей розлад було виявлено у моїй бабусі.

У певний момент у мене з‘явилося бажання фотографувати бабусю в ті миті, коли вона розповідає про свої видіння. Я почала досліджувати цю проблему.

Деменція – вимір і зміна особистості, куди нам, ще цілком «нормальним», хода. 

Отруєні страхом і загрозою своєї ментальної вітальності, ми в кращому випадку – обережні спостерігачі. Розповісти про людину, полонену деменцією, через оптику мистецтва – вторгнення в «область темряви», з якої навряд чи вийдеш колишнім. 

Я пройшла цей шлях з високою часткою залучення – полонена «баченнями» моєї героїні, які зачаровують будь-яку людину з уявою. Цей погляд за виворіт «здорового глузду» виявився приводом для глибшої емпатії – коли «об’єкт фотонарратива» є близькою людиною. І слова «я кілька разів вже вмирала» – більше, ніж ефектна цитата для таблоїду. Повільний рух до смерті – більше, ніж заїжджена метафора. Особистісні метаморфози – від енергійного, життєрадісного фахівця-гінеколога (символічно, бо вона «дала» життя багатьом) до змученого втратою себе пацієнта – жорстоке випробування. І якщо на якомусь відрізку своїх творчих завдань ти хочеш стати частиною цієї жорстокої історії, потрібно бути готовим до прийняття цієї жорстокості. У цій боротьбі немає щасливого кінця, хвороба перемагає завжди, і ця приреченість зчитується. Проблиски складної і цікавої натури бабусі – як перлини, які здобуваєш нелегкою працею постійної комунікації. Ці дорогі обом нашим серцям моменти, хроніка боротьби з «темрявою» і баченнями з минулого, військового дитинства, цікавого молодого життя, лікарської практики в жорстких нелюдьських умовах російської глибинки, які є більш реальними ніж сама реальність, виживання на межі, чіпляння за горезвісне Колесо життя (по Кінгу), невблаганно скидає нас в небуття – суть проекту, який давно став вже більше, ніж проект. Так, час сильний гравець, і його не переграєш. Але тільки в поле фізичної присутності, мистецтво ж відвоює для вічності головне – те, що завжди було більше, ніж наша немічна плоть.

Завдяки нашому спільному творчому процесу з бабусею, мені вдавалося підтримати її у скрутний для неї час, аби вона не відчувала себе старою божевільною жінкою.

Ми говорили про її хворобу, щоб вона не втрачала зв’язок з реальністю. Я також залучала моїх дітей в цей процес спілкування, який дуже допомагав моїй бабусі.

Своїм проектом хочу сказати іншим людям, хто має родичів із схожим віковим розладом, що літнім людям потрібна ваша увага, ваше розуміння та підтримка. Коли фантасмагорії зливаються із дійсністю, коли людина не бачить відмінності між реальністю і сном – це завжди страшно, і щоб літні люди не збожеволіли, їм треба увага рідних, їм треба ваша поміч. 

Морозова Іраіда Василівна
Народилась 8 липня 1931 года у місті Іжевськ, Удмуртія.
Померла 16 вересня 2020 у місті Києві.
Освіта вища медицинська, врач акушер-гінеколог. 
Навчалась у Іжевському медичному інституті, інтернатуру проходила у Сибірі,
працювала у Волгограді.
Вважала Київ найгарнішим містом у світі та мріяла переїхати жити до Києва.
У 1969 році її мрія здійснилася.