Чи є ми тим, чим здаємося…?
Чи є світ тим, чим здається…?

Дикі ландшафти Лапландії наче випливли з фільмів Лінча – сновидницькі, хиткі, сповнені магічних знаків і макабру неходжених стежок, коли не знаєш, чи прокинешся у звичний світ буденності. Тут добре зустрічати сонцестояння – зливаючись у язичницькому екстазі з позачасовістю стародавніх просторів. Але уважний погляд і чуйне серце вловлять за тишею і лінивою полуденною млістю гостру незбагнену тривожність. Марево тремтить, народжуючи галюцинації, і на межі світів з’являється тінь демона, який співає свою звабливу пісню, чекаючи на жертву. Подорож до «країни чудес» виявилася зануренням у залите сонцем пекло. Зникли мандрівники, зникла тінь, а пісня все лунає в безтурботній байдужості високого лапландського неба…