Мене вабить тема взаємодії та єднання чоловічого і жіночого в людині. Нині ця тема, як ніколи раніше, викликає в суспільстві чимало питань, нарікань, непорозумінь і страхів.
Де саме пролягає межа між адекватним усвідомленням своєї гендерної ідентичності та гендерною дисфорією? (Гендерна дисфорія – це страждання, яке людина відчуває через неспівпадіння між її гендерною ідентичністю і статтю, отриманою при народженні. Зазвичай, люди з гендерною дисфорією ідентифікують себе як трансгендери. Вікіпедія).
У 2013 році, на думку вчених, діагноз «гендерна дисфорія» був у 0,005% – 0,014% жителів Землі, народжених у чоловічій статі, і 0,002% – 0,003% – у жіночій.
Кількість пацієнтів з гендерною дисфорією, що регулярно звертаються за допомогою, за підтримкою та лікуванням, останнім часом лише зросла, про що свідчать дослідження, котрі проводилися в Європі та США (Aitken et al. 2015 року, de Vries et al. 2015 року, Wiepjes C., 2018) [70, 107, 203].
Соціологічні дослідження, проведені в Данії за участі Kuyper L., & Wijsen С. в 2014 засвідчили: 4.6% осіб, зареєстрованих при народженні як чоловіки і 3.2% як жінки, заявили про свою «амбівалентну гендерну ідентичність».
Звіт шведської ради з охорони здоров’я і соціального забезпечення підтвердив збільшення кількості гендерної дисфорії на 1500% у проміжок часу між 2008 і 2018 роками серед дітей у віці від 13 до 17 років.
Вочевидь, ці цифри змушують замислитися: в нашому суспільстві є певна кількість людей, які страждають від невизначеної гендерної ідентичності. 
У більшості культур біологічна відмінність чоловіків і жінок широко обростає системою упереджень і стереотипів поведінки.
 І це не сприятливо позначається на сприйнятті себе окремими чоловіками і жінками. Нині важливо, щоб вони мали ті ж права, що є у інших членів суспільства і ніхто не переслідував та не гнобив цих людей через відмінність у їх сексуальністі, не відмовляв у медичних послугах, не звільняв з роботи, не заважав вільно і нормально жити, відчуваючи себе повноцінними людьми і громадянами.