Цей проект про мою доню, про наші мрії та почуття. Розпочала його в 2016 році. Проект триває й досі. Його історія, як не дивно, починається з мого дитинства.

У дитинстві ми з сестрою часто грали ляльками в доньки-матері. Ми були дуже дружні та між нами завжди був сильний емоційний зв’язок. Ще дитиною я мріяла, коли ми виростемо, у нас будуть власні донечки, і ми дружньо спілкуватимемося і гратимемо усі разом.
Сумно, але моя сестричка загинула в аварії, коли їй було лише 29. За тиждень після її смерті я народила доньку. Гіркий смуток через втрату рідної сестрички і, водночас, народження улюбленої доньки співпали у часі. Смуток від горя і радість від народження доньки рвали мою душу на шматки. Але час лікує, і Машуня заповнила мою порожнечу радістю …

Я безмежно тішуся, що в мене є доня – моє кохане диво. Ми разом граємо, дуріємо, вигадуємо різноманітні історії, ми зажди з нею на одній хвилі. З появою на світ моєї доні в мені народилася моя внутрішня дівчинка.

Спостерігаючи, як росте і стає дорослішою моя доня, я бачу в ній себе, свою внутрішню дитину, наче заново проживаю миті мого дитинства. Машуня ще дитина, але в ній присутнє доросле жіноче єство. Воно прозирає в усіх її устремліннях, захоленнях, досягненнях. Машуня для мене водночас і дочка, і сестра, і подруга, і муза. Я бачу в ній частинку себе, моє продовження.

Мені подобається фотографувати доню в її різних емоційних станах і образах. Ці моменти нашої творчої взаємодії зближують нас, надихають, окрилюють, помагають краще зрозуміти одна одну.